§31. Військова справа в Давній Греці
Міркуємо
Роздивіться ілюстрації. Які деталі спорядження воїнів вказують на те, що воно потребувало чималих коштів? Що довідалися про військовий обов’язок у Давній Греції? Хто його виконував?
1. Чому розвиток військової справи визначав долі давніх держав?
Поява держав супроводжувалася боротьбою за ресурси, безпеку, території. Перші армії створили єгиптяни та шумери. Ще більше опікувалися розбудовою війська в імперіях. Ассирія вигравала битви завдяки чисельності та досконалій організації армії, що складалася із професійних воїнів. Своїми завоюваннями перси також завдячували вишколеному та добре оснащеному війську. Наприклад, за володарювання Кіра II перські вояки пересіли на бойові колісниці нового типу – ширші й міцніші, у які запрягали четверо, шестеро і навіть восьмеро коней. На осях коліс цих колісниць з обох боків прикріплювали метрові шаблі, від ударів яких за великої швидкості годі було врятуватися.
Про силу зброї дбали й давні греки. Спочатку основні військові клопоти було покладено на військових вождів. Під час Троянської війни грецьке військо складалося з не надто організованих загонів. Прості воїни не могли похвалитися гарним спорядженням. Добру зброю мали лише герої-ватажки. Річ у тім, що доля воєнного конфлікту між грецькими племенами могла бути вирішена поєдинком таких героїв.
Конфлікт – зіткнення інтересів; серйозні розбіжності у відносинах між державами, що може призвести до збройної сутички.
Розбудова полісного державного ладу зумовила зміни в організації війська. Оскільки влада належала громаді землевласників, то захист землі став правом та обов’язком кожного громадянина. Успіх у війні досягався колективно – знаменитою грецькою фалангою, де кожний воїн захищає щитом не себе, а свого сусіда. Найбагатші утворювали загін кінноти, що захищала правий фланг фаланги як найбільш уразливий. Усі греки самі мали забезпечити себе озброєнням. Спорядження гопліта – шолом, наголінники, щит, меч, спис – вони зберігали вдома. Ці обладунки передавали від батька до сина. На заможних громадян покладалося й оснащення бойових кораблів – трієр. Незаможні запасалися дротиками, пращами (зброя для метання каменя) та стрілами й утворювали легкоозброєну піхоту.
Коли і чому постали перші армії? Чому військова майстерність є прикметою імперій? Чим відрізнялася справа організації війська в Давній Греції? Які зміни відбулися в організації війська з утвердженням полісів?
Досліджуємо
Прочитайте уривки з «Іліади», у яких відтворено деталі двобою Гектора, сина троянського царя Пріама, та Ахілла, який брав участь у війні на боці ахейців. Проаналізуйте джерело за планом: 1. Якими рисами наділяє Гомер обидвох воїнів? 2. Які деталі в оповіді свідчать про те, що двобій був чесним? Які рядки в тексті доводять, що супротивники ставилися один до одного з повагою? 3. У чому, за уявленнями давніх греків, полягала вояцька честь?
Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
Стріти твій напад. А зараз – дух мій мене спонукає
Стати грудьми проти тебе – здолаю чи смертю загину»…
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа
Кинув, та вгледів його й ухилився осяйливий Гектор,
Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
В землю уп’явся…
Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!
Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!
Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю
Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!».
Обговорюємо
Прочитайте замітку. З якими уявленнями давніх греків про війну та воїнів погоджуєтеся, а які вважаєте надбанням історії? Чому війни і сьогодні не відійшли в минуле? Поділіться ідеями, як покласти край війнам у сучасному світі.
Античні автори вважали війну буденним і вічним явищем. За словами одного з них, «війна – цар всього, отець всього. Одних вона представляє богами, інших – людьми; одних вона робить вільними, інших – рабами».
Греки були переконані, що, доки природа людини незмінна, війни триватимуть. Війна – один із різновидів того, що вони називали агон – «змагання», «протиборство», «бій» (від цього слова походить «агонія» – бій життя і смерті). Водночас елліни усвідомлювали й лиха, породжені війнами.
Грецькі мудреці поділяли війни на внутрішні (між грецькими полісами), вважаючи їх великою бідою, та зовнішні (боротьба греків з іншими державами). До внутрішніх (громадянських) війн штовхали несправедливість, брак суспільної злагоди та боротьба демосу й аристократів за власні інтереси. Натомість зовнішні війни вони пояснювали відмінностями між Грецією та варварами – чужинцями, які не розуміли грецької мови, релігії та культури.
Громадянська війна – збройна боротьба між громадянами одного суспільства чи держави.
За допомогою міфів, а згодом літературних творів, зокрема й тих, що розігрували як театральні вистави, у грецькому суспільстві плекали образ воїна-героя. Такими постають Геракл, Ахілл, Тесей та Одіссей. Возвеличення людини-героя – характерна риса грецької міфології. Поступово елліни перенесли риси міфічних героїв на звичайних воїнів, які беруть до рук зброю, переборюючи страх перед смертю. Подібно до героїв міфів, після смерті воїна очікує слава, що увічнює його ім’я і дарує історичне безсмертя.
2. Що передбачав вишкіл давньогрецьких воїнів та якими були воєнні звичаї?
Війни в Давній Греції супроводжувалися особливими ритуалами. Починати війну належало восени, після збору врожаю. Перед початком війни проводили жертвоприношення. Жерці ворожили на нутрощах жертовних тварин, намагаючись визначити, чи сприятимуть боги воєнним планам. Найбільший авторитет у цих передбаченнях мала віщунка з храму Аполлона в Дельфах.
Місце для вирішальної битви вибирали стратеги. Після перемоги на полі бою переможець споруджував трофей – стовп, на якому навішували обладунки переможених. Війна припинялась угодою або примусовим об’єднанням грецьких полісів проти порушників традицій («священна війна»).
«Зі щитом або на щиті» – так промовляли жінки-спартанки до своїх синів та чоловіків. Це означало повернутися живим або померти, здобувши славу та вдячність співвітчизників. Переможці опікувалися похованням своїх воїнів чи доправляли тіла на батьківщину для траурних церемоній. Тіла загиблих противників після перемовин передавали їхнім побратимам. Поховання мертвих було обов’язковим, за його виконанням греки стежили дуже суворо.
Основною бойовою одиницею на полі бою був гопліт. Тільки повноправні громадяни мали право брати участь у формуванні грецької фаланги. Метеків та рабів залучали до загонів легкоозброєних воїнів поза бойовими порядками фаланги. У разі перемоги метекам могли надати громадянство, а рабам – волю.
Кількість гоплітів залежала від числа громадян. Основа спартанської армії – 2-6 тис. гоплітів, які складали одну фалангу. Загони лучників та пращників захищали фалангу попереду, а з початком наступу відходили на її фланги та в тил.
Озброєння афінських гоплітів було значно легшим на відміну від спартанських. Спартанська фаланга йшла в бій під звуки барабанів та флейт і супроводжувала наступ співом. Афінська фаланга була сильнішою в битвах на короткі відстані. Відмінність була і в керівництві. Афінськими збройними силами керували 10 стратегів, яких обирали на народних зборах. Спартанців у бій вели царі. Царя охороняв загін із 300 вершників. Щоб потрапити до такого загону, потрібно було скласти іспит – виняток стосувався лише олімпійських чемпіонів (олімпіоніків). Мали військовий вишкіл і афіняни. У 18 років афінські юнаки ставали до числа ефебів і протягом двох років отримували військову підготовку. Після першого року вони опановували зброю і вивчали тактику; у кінці цього року виступали перед народом у театрі на урочистому огляді, після якого отримували спис і щит для захисту батьківщини.
Спартанці вигравали завдяки мужності та дисципліні. Їх навчали віддавати лаконічні накази. Для виховання вояків спартанці застосовувати фізичні покарання. Афіняни підтримували військову дисципліну і бойовий дух почуттям громадянського обов’язку.
Чому війни в давніх греків супроводжувалися спеціальними ритуалами? Чим відрізнялися організаційні заходи та військовий вишкіл в Афінах та Спарті?
Роздивіться ілюстрацію та прочитайте коментар до неї. Складіть короткий опис морського бою за участю трієр.
Трієра – бойовий корабель з веслами, які розташовані в три ряди один над іншим у шаховому порядку. Екіпаж трієри складався зі 170 веслярів. Усі вони гребли за командою в такт. Рухом корабля керував кермовий. Окрім веслярів, на кораблях були матроси, які керували вітрилами, та десантні солдати – гопліти. Загальна чисельність екіпажу трієри сягала 200 осіб. Трієра могла розвивати швидкість 17 км/год. Найкращим військовим флотом володіли Афіни – він нараховував від 200 до 300 трієр.
Спираючись на уявлення давніх греків, поділіться міркуваннями про те, чому війни досі не стали прикметою минулого.
- Дайте відповіді на запитання, винесені як назви пунктів.
- Укладіть перелік понять, важливих для теми уроку.
- Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/mVgRL54 та виконайте завдання онлайн.
🏠 Скориставшись матеріалами цього та попередніх параграфів, поясніть у невеликому есе, чому участь у війнах була для давніх греків святим обов’язком. Свої міркування підтверджуйте історичними фактами та свідченнями джерел.