§35. Які бувають планети
Встав ранком, умився, привів себе в порядок й одразу ж упорядкуй свою планету.
Антуан де Сент-Екзюпері, французький письменник
- Назви планети у порядку їхнього розміщення від Сонця.
- Завдяки якому світлу ми бачимо планети на зоряному небі?
- Що тобі відомо про польоти землян на Місяць?
Планети поділяють на дві групи. Меркурій, Венера, Земля і Марс – це планети земної групи, або землеподібні. До групи планет-гігантів належать Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун.
Чому планети розподілили на дві групи.
Поділ великих планет на дві групи спричинений тим, що вони різняться розмірами (мал. 148) і не схожі будовою. Усі планети земної групи мають тверді поверхні, бо утворені з твердих речовин. Планети-гіганти утворені з газів, а тому не мають твердих поверхонь.
У межах однієї групи планети також мають відмінності. Поверхня Меркурія нагадує місячну (мал. 149, А). Докладні карти планети створено за фотографіями, отриманими від американських автоматичних міжпланетних станцій, що вивчали її в 1974-1975 рр. та протягом 2011-2015 років.
У Венери така щільна атмосфера, що навіть з орбіти планети неможливо візуально побачити її поверхню (мал. 149, Б). Атмосфера, в якій найбільше вуглекислого газу, як ковдра, зберігає тепло на планеті. Поверхня розжарена до температури понад +480 °С, такого немає на жодній іншій планеті. Серед планет Сонячної системи Венера найповільніше обертається навколо осі (243 земних доби) й у протилежному напрямку порівняно з іншими планетами.
Марс має атмосферу, але дуже розріджену і за складом не таку, як у Землі. Полюси планети вкриті полярними шапками з твердої вуглекислоти та водяного льоду (мал. 149, В). На поверхні Марса є найбільші в Сонячній системі гігантські згаслі вулкани. Ще одна особливість марсіанського рельєфу – русла висохлих річок. Ці річища свідчать: колись на Марсі були повноводні річки. На цій планеті бувають дуже сильні пилові бурі. Марс ще називають Червоною планетою, бо на небі Землі він має червонуватий вигляд.
Планети-гіганти швидко обертаються навколо осей (доба на Юпітері триває менше 10 годин). У них великі газові атмосфери і немає твердих поверхонь. Речовина атмосфери з глибиною плавно переходить у суміш газу й рідини, а потім – у рідину. В центрі кожної з цих планет є тверде ядро.
Юпітер – найбільша й масивніша за всі інші планети разом узяті планета Сонячної системи. У його атмосфері видно Велику червону пляму (мал. 150, А). Ще донедавна характерною ознакою тільки Сатурна вважали яскраві кільця, що оперізують планету (мал. 150, Б). Нині відомо: кільця є у всіх планет-гігантів, але розмірами та яскравістю кільця Сатурна вражають найбільше.
Юпітер і Сатурн більші, ніж інша пара з групи, тобто Уран і Нептун (мал. 151). У цій парі масивніший Нептун має трохи менші розміри, ніж Уран. За складом речовини Уран і Нептун дещо відрізняються від Юпітера й Сатурна: вони містять більше важких елементів.
Уран рухається навколо Сонця наче лежачи на боку і, так само, як і Венера, обертається навколо осі в зворотному напрямку.
Відтворюємо осьове стиснення планети. На знімках планет вони нам здаються круглими. Але насправді це не так. Експеримент покаже (мал. 152), чому всі планети, особливо газові, сплюснуті на полюсах.
Вам знадобиться: цупкий картон, щільна нитка, клей.
Порядок виконання роботи:
- Виріжте круг із цупкого картону діаметром 10 см і зробіть два отвори на відстані 1 см обабіч його центра.
- Зі смужок звичайного картону завдовжки 30 см склейте два кільця: одне буде позначати екватор, а друге – меридіан. На другому кільці позначте полюси. У цих точках зробіть отвори й протягніть крізь них та отвори в кругу товсту нитку завдовжки 1 м.
- Зв’яжіть нитку й в утворені на її кінцях петлі вставте пальці. Покрутіть сферу в одному напрямку.
- Покрутіть сферу в інший бік і потягніть за кінці нитки. Ви побачите, як сфера внаслідок обертання стискається до її екватора. Потім вона відновлює свою форму.
Дві планети з групи землеподібних, Меркурій і Венеру, називають внутрішніми, бо вони лежать до Сонця ближче, ніж наша планета. А ті, що лежать від Сонця далі ніж Земля, – зовнішніми планетами.
У більшості планет, крім Меркурія і Венери, є супутники – небесні тіла, що обертаються навколо них. Своїми розмірами супутники планет дуже відмінні – від невеликих кам’яних брил до великих тіл, що більші за Плутон чи навіть Меркурій.
Найбільший супутник у Сонячній системі – Ганімед. Менший розміром, ніж Марс, але більший за Меркурій, він має темну поверхню, вкриту забрудненим льодом і в багатьох місцях поцятковану світлими плямами. Вони утворені речовиною, викинутою з глибин під час падіння метеоритів.
Найбільший супутник Сатурна – Титан – поступається розмірами Ганімеду, але він більший від Меркурія. 2005 р. зонд «Гюйгенс», відокремившись від безпілотного апарату «Кассіні», здійснив м’яку посадку на поверхню Титана. Зонд передав на Землю світлини поверхні та запис шуму вітру. З’ясувалося, що на Титані є річки й озера, наповнені рідким метаном, а також ідуть метанові дощі.
Астрономи вважають, що межа Сонячної системи пролягає там, де згасає сонячний вітер – потік частинок, який поширюється від Сонця. Його гальмують потоки частинок із міжзоряного простору, або, як кажуть, «вітри від інших зір».
Як утворилися планети.
Спершу з хмари газу та пилу виникло Сонце. Речовина, що залишилася біля нього, зібралася у плоский диск. Там окремі пилинки стали злипатися – спочатку в невеликі камінці, а далі у великі брили. Потім найбільші з цих брил приєднали до себе менших за розміром і масою. За кілька мільярдів років такого об’єднання виникли великі небесні тіла, тобто планети. Невеликі камені, що не потрапили до складу планет, сформували пояс астероїдів між Марсом і Юпітером (мал. 153). Із замерзлих газів утворилися тіла поясу Койпера. А ядра комет зрештою опинилися на краю Сонячної системи в хмарі Епіка – Оорта. Звідти окремі з них і прилітають до Сонця, а потім знову повертаються до своєї хмари.
Хмара Епіка – Оорта – це скупчення великої кількості холодних тіл малих розмірів довкола Сонячної системи на відстані у понад 100 000 а. о. від Сонця.
На Венері жарко, бо там діє парниковий ефект. Сонячні промені проникають крізь атмосферу до поверхні й нагрівають її. А от тепло з поверхні не може вийти у космос, бо його затримує вуглекислий газ. Парниковий ефект діє і на Землі, але не так сильно. Проте, якщо людство буде забруднювати земну атмосферу, то він посилиться. Глобальне потепління, на яке нині вказують науковці, може бути наслідком такої згубної діяльності людини.
Коротко про головне
- Меркурій, Венера, Земля і Марс – це планети земної групи, або землеподібні. До групи планет-гігантів належать Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун.
- У більшості планет, крім Меркурія і Венери, є супутники – небесні тіла, що обертаються навколо них.
Перевіряємо себе
- Чому планети розподілено на дві групи?
- Якого найменшого розміру деталі на поверхні Венери можна роздивитися з Землі в найпотужніший нині оптичний телескоп?
- На яких планетах Сонячної системи, окрім Землі, можна зіграти в футбол чи волейбол? Відповідь поясніть.
- Продовж речення: Мені було цікаво…; У мене вийшло…; Сьогодні я дізнався/-лася … .
Виконай інформаційний пошук і склади таблицю з назвами планет, які науковці вивчали за допомогою космічних апаратів. На поверхнях яких планет побували космічні апарати?