Прометей
Про яких богів і богинь ідеться в міфі? Хто з них допомагає, а хто перешкоджає Прометеєві?
Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.
Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, — адже Прометеєві було вже невільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста — на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.
А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.
Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, плавити мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати й тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.
Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.
У шаленій нестямі Зевс звелів закути титана Прометея в кайдани і припнути на самому краї землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосилих, нікчемних людей.
Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг — Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг. (…) Гефест був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. (…)
Тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.
— Яке огидне моє ремесло! — розпачливо вигукує Гефест. — Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скелі. О Прометею, сину великої Феміди! Я сам плачу з твоєї тяжкої муки, та мушу коритися невблаганному Зевсові. (…)
Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.
Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, й тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до скелі, його нестерпно палило сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, й щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.
Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. Із Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися із Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило непохитного титана — він розкрив свою таємницю.
Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам.
Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта, — разом з іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весілля Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, і навіть вони не пригадували такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди — славетний Ахіллес — справді перевершив мужністю й силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.
У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо — Геракла — звільнити титана. Багато земель уже обійшов Геракл, уславивши себе неймовірними подвигами, і от опинився серед Кавказьких гір. Довго шукав він скелю із прикутим Прометеем, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стогони нелюдського болю і поспішив на ті страдницькі зойки.
Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел рвав пазурами йому тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, вп’ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю і дужими руками розірвав Прометеєві кайдани. Титан нарешті випростав могутнє тіло і відітхнув на всі груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик із скелі.
Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв страшні муки, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки і персні з коштовними камінцями. Так каже легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: в тих безстрашних, волелюбних людей, що віддають свої сили і розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню.
(Переказ Катерини Гловацької)
Образ Прометея в українській літературі
Українські письменники Тарас Шевченко, Іван Франко, письменниці Леся Українка, Ліна Костенко віднайшли в образі Прометея втілення боротьби за волю, символ нескореного духу народу. Розповідаючи в поемі «Кавказ» про необхідність звільнення поневолених народів, Тарас Шевченко писав:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті,
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
CLASSROOM
Усно
1. Як Прометей здобув вогонь? Хто йому допомагав у цьому?
2. Які ще добрі справи герой зробив для людей?
3. Чому Зевс розлютився на Прометея і як покарав його?
4. Як довго тривали муки Прометея? Хто і як його звільнив?
Аналіз та інтерпретація
5. Охарактеризуйте образи Зевса, Прометея, Гефеста.
6. Яку страшну таємницю приховував Прометей? Чому вона була важливою для Зевса?
Письмово
7. Доберіть прикметники (5-6) для визначення образу Прометея.
Цифрові технології
8. За допомогою інтернету знайдіть 2-3 твори образотворчого мистецтва про Прометея. Підготуйте коротке повідомлення про них із візуалізацією (презентація).
Дослідження
9. Дослідіть добру й небезпечну силу вогню в житті людей. Створіть пам’ятку «Як поводитися з вогнем?» (5-6 речень).
Ваша творчість
10. Створіть «хмару» слів (у вигляді вогнища або скелі) за міфом про Прометея.
Проєкт
11. Підготуйте проєкт на тему «Нащадки Прометея». Розкажіть про 1-2 героїв або героїнь (минулого чи сучасності), які демонструють приклади служіння народові.
У команді
12. Гра «Чи був/була ти уважним/уважною читачем/читачкою?». Об’єднайтеся у дві команди. Кожна команда витягає картку, на якій написано ключове слово з міфу. Необхідно розповісти про відповідну подію. Переможе та команда, яка краще знає сюжет. Ключові слова: іскра, кайдани, орел, молот, лук, палац.
Життєві ситуації
13. Чому Прометей не підкорився Зевсові? У яких випадках не можна схилятися перед владою і силою?
Перевірте себе
https://academia-nikolenko-6klas.com.ua/check-yourself
Міфи про Геракла
Геракл (або Геркулес) — син Зевса та Алкмени, наділений дивовижною силою. Дванадцять його подвигів стали основою багатьох міфів і творів мистецтва. Свій перший подвиг Геракл здійснив, задушивши власноруч величезного немейського лева, який мав тверду, мов камінь, шкуру. Важкою була битва героя з лернейською гідрою, бо на місці кожної відрубаної голови в потвори з тілом змії відразу виростали дві нові. Цар Еврістей постійно ставив Гераклові нові завдання, і герой усі виконував. Сьомий подвиг Геракла відбувався на острові Крит, де в царя Міноса був величезний бик. Володар морів Посейдон наслав на тварину сказ, тому бик носився по всьому острову, убиваючи всіх, хто траплявся йому на дорозі. І тільки Геракл не побоявся його.
