Микола Гоголь (1809-1852)
Гоголь наш!..
Він є дзеркалом нашої неповторності.
Дмитро Чижевський
Письменник Олесь Гончар зазначив: «Геній Гоголя постав на українському ґрунті… Він був великим генієм українського народу».
Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. в с. Великі Сорочинці, що на Полтавщині. Ім’я Микола було обрано невипадково. Мати Гоголя, яка походила з давнього козацького роду, вийшла дуже рано заміж за поміщика Василя Опанасовича Гоголя-Яновського. Двоє її перших дітей померли, тому вона щиро молилася за долю третьої дитини у Свято-Миколаївській церкві в с. Диканьці. У цій церкві тоді була чудотворна ікона Святого Миколая, на честь якої дали ім’я майбутньому письменникові.
Батько Гоголя, котрий захоплювався театром і літературою, прищепив інтерес до мистецтва своїм дітям — Миколі, його братові Івану і сестрам Анні, Ользі, Єлизаветі, Марії. 1818 р. двох братів відправили до м. Полтави вчитися в повітовому училищі, але через рік Іван захворів і помер. А Миколу, котрий дуже переживав через цю втрату, батькам довелося забрати додому. Гоголь продовжив навчання в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька (на Чернігівщині), на вході до якої було написано латиною: «Праця і наполегливість». У м. Ніжині сформувалося коло інтересів Миколи Гоголя. Він грав на скрипці, малював, разом із друзями видавав рукописні журнали, писав п’єси і сам виконував у них ролі. Коли навчався в 6 класі, помер його батько. Микола став опорою для матері й сестер. Усе життя опікувався своєю родиною, займався господарськими справами, вихованням і навчанням сестер.
По закінченні гімназії Микола Гоголь працював чиновником далеко від батьківщини, але мріяв стати письменником. Просив матір і сестер, щоб вони надсилали йому описи звичаїв, традицій, костюмів українців. Збірка повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки», яка виходила друком протягом 1831-1832 рр., принесла Миколі Гоголю славу. До цієї книжки увійшли такі твори, як «Сорочинський ярмарок», «Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч, або Утоплена» та ін.
«Ніч перед Різдвом» (1831)
У збірці «Вечори на хуторі біля Диканьки» Микола Гоголь показав світові ще не відкриту Україну — край, який має свою національну міфологію, фольклор, традиції та звичаї. Він утверджував цим культурну самобутність України, яка хоча й перебувала тоді у складі інших держав, проте була неповторною. «Ніч перед Різдвом» написана на основі спогадів письменника про святкування великого християнського свята Різдва на його батьківщині. Нерідко він і сам був серед колядників, брав участь у веселому різдвяному дійстві. Як людина віруюча, відобразив у творі незриму присутність нечистої сили та її боротьбу за душу людини. Проте кожен, хто має в душі Бога, на думку Гоголя, завжди поборе диявола (чорта) і вийде із цієї боротьби до щасливого життя.
У сюжеті повісті Гоголя «Ніч перед Різдвом» виявилися традиції українського вертепу — народного театру, де дія розігрувалася у двох ярусах: верхньому (небесному) і нижньому (земному). У верхньому ярусі показували релігійні сюжети, а в нижньому — смішні сценки з народного побуту. Традиційними персонажами українського вертепу були Богородиця, Христос, чорт (у верхньому ярусі), баба, дяк, голова, козак (у нижньому ярусі). Найбільш позитивним і найдинамічнішим персонажем у вертепі був козак (запорожець), він виходив переможцем в усіх сценках і втілював волелюбні ідеали Запорозької Січі.
У повісті «Ніч перед Різдвом» діють традиційні персонажі українського вертепу — баба (Солоха, ткачиха, Переперчиха), дяк, голова, козак, коваль, красуня (Оксана), кум. Верхній і нижній яруси повісті тісно пов’язані між собою. Велична історія про Різдво Христове спроєктована на земний світ, де людина бореться із чортом (дияволом) за світло, добро і щастя у своєму житті.
Ніч перед Різдвом
(Скорочено)
Чому чорт вирішив украсти місяць?
Останній день перед Різдвом минув. Настала ясна зимова ніч. Виглянули зорі. Місяць величаво піднявся в небо посвітити добрим людям і всьому світу, щоб усім було весело колядувати і славити Христа. Морозило сильніше, ніж зранку; зате було так тихо, що скрип морозу під чобітьми чувся за півверсти. Ще жодний гурт парубків не показувався під вікнами хат; тільки один місяць крадькома заглядав у вікна, ніби виманюючи дівчат, що наряджалися та чепурилися, швидше вибігти на рипучий сніг. Раптом з комина однієї з хат заклубочився дим і поплив хмаркою по небу, а разом з димом вилетіла й відьма верхи на мітлі. (…)
Тим часом чорт підкрадався потихеньку до місяця і вже було простягнув руку, щоб схопити його, та раптом відсмикнув її назад, мов обпечений, обсмоктав пальці, пометеляв ногою і забіг з іншого боку, але знову відскочив і відсмикнув руку. Проте, незважаючи на всі невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись і дмухаючи, поперекидав його з однієї руки в іншу, як дядько, який голими руками дістав жарину для своєї люльки; нарешті поквапом заховав у кишеню і, наче нічого й не сталося, побіг собі далі. У Диканьці ніхто й не чув, як чорт украв місяць. (…)
Але ж з якої причини чорт наважився на таку беззаконну справу? А ось із якої: він знав, що багатого козака Чуба дяк запросив на кутю, де будуть: голова; приїжджий з архієрейської півчої дяків родич у синьому сюртуку, який брав найнижчий бас; козак Свербигуз і ще дехто; де, окрім куті, буде варенуха, настояна на шафрані горілка і ще багато різних страв. А тим часом його донька, красуня на все село, залишиться вдома, а до доньки, напевно, прийде коваль, силач і хлопець хоч куди, який чорту був осоружніший за проповіді отця Кіндрата. На дозвіллі коваль займався малюванням і зажив слави кращого живописця на весь околодок. (…) Був він богобоязливим і часто малював образи святих; і тепер ще можна знайти в Т… церкві його євангеліста Луку. Але вершиною його майстерності була одна картина, намальована на церковній тіні у правому притворі, на якій зобразив він святого Петра в день Страшного суду, з ключами в руках, який виганяє з пекла злого духа; наляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою загибель, а грішники, ув’язнені раніше, били і ганяли його батогами, дровинами і всім, що потрапляло під руку.
Коли живописець трудився над цією картиною і писав її на великій дерев’яній дошці, чорт з усіх сил намагався йому завадити: штовхав під руку, підіймав з горнила в кузні попіл і посипав ним картину; але, наперекір всьому, робота була завершена, дошка внесена у церкву і вправлена у стіну в притворі, і відтоді чорт мстився ковалю. (…)
Чому українці співають колядки?
Слово «колядувати» означає співати напередодні Різдва пісні — колядки. Їхня назва пов’язана із Колядою — богом, який у давнину починав нове коло Сонця (Сварога), тобто господарський рік. Із прийняттям християнства Коляда почав асоціюватися у слов’ян зі святом Різдва. Місяць — традиційний слов’янський символ, як і Сонце. В українських легендах місяць, що сяє вночі, пробуджує зерна життя, дає їм плодючість. Тому із місяцем були пов’язані колядки та інші фольклорні твори (посівні пісні, замовляння).
Завітаймо на Святвечір!
Події в повісті відбуваються у Святвечір (Багатий вечір, Свята вечеря). Цього вечора християни готують 12 пісних страв, збираються всією сім’єю, читають молитви. Усі чекають першу зірку, щоб розговітися. Центральна страва на передріздвяному столі — кутя (голодна кутя, тобто пісна), приготована із дарів природи. Це символ благополуччя і оберіг від злих сил. Здавна вважають, що саме у Святвечір відбуваються чарівні події, незвичайні перетворення і навіть зустріч із нечистою силою, котра вилазить на світ, але має відступити перед святом Різдва. У повісті «Ніч перед Різдвом» таких подій багато: відьма перетворюється на Солоху, чорт — на коня, а коваль Вакула зумів осідлати самого чорта, злітати за одну тільки ніч до столиці й дістати в цариці черевички для прекрасної Оксани.
- Якою змальовано Оксану в повісті Гоголя?
- Які деталі жіночого вбрання згадані в тексті?
Тепер погляньмо, що робить, залишившись сама, красуня донька. Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, як у майже всьому світі — і по цю сторону Диканьки — тільки й мови було, що про неї. Парубки гуртом проголосили, що кращої дівки і не було ще ніколи, і не буде ніколи на селі. Оксана знала і чула все, що про неї говорили, і була вередлива, як і всяка красуня. (…) Парубки волочилися за нею табунами, але коли їм уривався терпець, остигали і залицялися до інших, не таких вередливих. Один тільки коваль був упертим і не покидав свого залицяння, незважаючи на те, що з ним вона поводилася і на крапельку не краще, ніж з іншими.
Як батько вийшов з хати, вона ще довго чепурилася і манірилася перед невеликим в олов’яній рамі люстерком і не могла намилуватися собою.
— І чого це люди надумали розхвалювати, ніби я гарненька?.. Брешуть люди, я зовсім не гарна, — але у люстерку майнуло свіже, жваве, по-дитячому юне личко з блискучими чорними очима і невимовно приємним усміхом, яке, безсумнівно, заперечувало всі її слова. — Хіба чорні брови й очі мої, — продовжувала красуня, не випускаючи люстерка, — такі гарні, що краще за них і на світі нема? І що тут гарного в цьому кирпатому носі? І в щоках? І в губах? Невже гарні мої чорні коси? Ой! Та ввечері їх і налякатись можна: вони, наче довгі змії, обплелися та обвилися навколо моєї голови. Бачу я тепер, що зовсім і не гарна! — та, трішки відсовуючи від себе люстерко, скрикнула: — Ні, гарна я! Ой, дуже вродлива! Навдивовижу! Яку ж радість я принесу тому, чиєю дружиною стану! Як же буде милуватись мною мій чоловік! Він і не опам’ятається. Він зацілує мене до смерті.
— Чудна дівка! — прошепотів коваль, тихо зайшовши. — І ніби хвастощів у неї небагато! З годину стоїть, милуючись у дзеркалі, і не надивиться, та ще й вихваляє себе вголос!
— Отак-от, парубки, чи пара я вам? Ви подивіться на мене, — продовжувала гарненька кокетка, — як я плавно ступаю, у мене сорочка шита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам і за вік не побачити багатшого галуна! Усе це накупив мій батечко для того, щоб на мені оженився найкращий хлопець у світі! — і, посміхнувшись, вона повернулася і побачила коваля…
Скрикнула і суворо стала перед ним. Коваль і руки опустив. (…)
Традиції української казки у творі М. Гоголя
У повісті «Ніч перед Різдвом» спостерігаємо ознаки української народної казки з її традиційним сюжетом і персонажами — красуня і герой, котрий прагне здобути її кохання. Красуня випробовує героя, він отримує важке завдання — піти далеко, за тридев’ять земель, і принести заповітний предмет (у повісті — черевички). Герой, наділений рисами українського козака, мусить виявити розум, кмітливість, силу і наполегливість, щоб досягти свого щастя.
Розкажіть про перетворення Солохи. Якими неземними рисами наділив її автор? Ким була Солоха в земному і в небесному ярусах?
Мороз посилився, і вгорі зробилося так холодно, що чорт перестрибував з одного копитця на інше і хухав собі в кулак, намагаючись хоч трішки відігріти замерзлі руки. (…) Відьму теж почав пробирати холод, незважаючи на її тепле вбрання; і тому, піднявши руки вгору, відставивши ногу і зайнявши таку позу, як людина, що мчить на ковзанах, не зрушивши жодним суглобом, спустилася вона повітрям, ніби льодяною гіркою, — і просто в димар. Чорт у такий самий спосіб вирушив слідом за нею. (…)
Матері коваля Вакули було не більше сорока років. Не так, щоб гарною, але й поганою не була собою. Та й бути гарною в таких літах непросто. Проте вона уміла так причаровувати найповажніших козаків, що до неї заходили і голова, і дяк Осип Никифорович (звичайно, якщо дячихи не було вдома), і козак Корній Чуб, і козак Касіян Свербигуз. І, треба віддати їй належне, уміла обійтися добре з кожним. Жодному з них навіть на думку не спадало, що він має суперника. Чи йде богобоязливий дядько, чи дворянин, як себе величають козаки, вбраний у кобеняк з відлогою, у неділю у церкву або, якщо негода, у шинок, — як не завітати до Солохи та не поїсти ситних із сметанкою вареників і не потеревенити у теплій хатині з балакучою і догідливою господинею? І дворянин навмисне для цього робив великий гак, перш ніж дістатися шинку, і називав це — зайти дорогою. А бувало, піде Солоха у свято до церкви, одягнувши яскраву плахту з китайковою запаскою, а поверх неї синю спідницю, на якій позаду нашиті золоті вуси, і стане просто біля правого криласа, то дяк певно закашлюється і примружується мимоволі у ту сторону; голова погладжує вуса, замотує за вухо оселедець і проказує до найближчого сусіда: «Ех, добра баба! Чорт-баба!». Солоха кланялася кожному, і кожний думав, що вона кланяється йому одному. Але охочий втручатися у чужі справи відразу б помітив, що Солоха була найпривітніша з козаком Чубом. (…)
Відьма і чорт в українській традиції
Представники нечистої сили — відьма і чорт — показані Гоголем у домашньому просторі, вони набувають людських якостей і діють поруч із персонажами-людьми. Чорт має риси сільського голови, а відьма здатна перетворюватися на звичайну жінку — Солоху. Відьма мала особливе знання і вміла ворожити, причаровувати, перетворюватися. Гоголь зобразив Солоху напрочуд гарною відьмою. Вона не шкодить головним героям, хоча певною мірою впливає на перебіг подій. В українській народній традиції чортові та відьмі давали інші назви, щоб не накликати злі сили: чорт — німець проклятий, лисий, кульгавий, лукавий, франт з хвостом тощо; відьма — Солоха, хазяйка, баба тощо. Те, що Солоха-відьма є матір’ю коваля Вакули, відповідає традиціям українського фольклору: герой, наділений чарівною силою, має і чарівне походження. Крім того, позитивний герой у фольклорі мусить пройти духовне випробування, подолати нечисту силу і вийти до нового життя.
- За допомогою яких епітетів, метафор та інших засобів виникає ефект світлої ночі?
- Як Оксана випробовує почуття Вакули?
У той час, коли спритний франт з хвостом і козлиною борідкою літав то з димаря, то знову в димар, ладунка, яка висіла у нього на перев’язі на боку і в якій він заховав украдений місяць, скориставшись цим, вилетів через димар Солохиної хати і плавно піднявся по небу вгору. Усе освітилося. Завірюхи наче й не було. Сніг засвітився широким срібним полем і весь обсипався кришталевими зірками. Мороз немов потеплішав. Показалися дівочі й парубочі гурти з міхами. Задзвеніли пісні, і рідко під якою хатою не юрмилися колядники.
Диво як блищить місяць! Важко й передати, як любо потоптатися у таку ніч між гуртом дівчат, які то посміюються, то співають, та між парубками, охочими на всі жарти та витівки, які тільки може навіяти така весела ніч. У доброму кожусі тепло; від морозу ще сильніше палають щоки; а на пустощі сам лукавий підбиває.
Юрми дівчат з міхами вломилися в хату Чуба, оточили Оксану. Крик, регіт, балачки оглушили коваля. Усі наввипередки поспішали розповісти красуні що-небудь нове, розбирали міхи і вихвалялися паляницями, ковбасами, варениками, яких встигли вже назбирати достатньо за свої колядки. Оксана здавалася аж занадто задоволеною та радісною, базікала то з однією, то з іншою і хихотіла не вмовкаючи. З якоюсь досадою і заздрістю дивився коваль на такі веселощі і цього разу кляв колядки, хоча сам їх полюбляв без міри.
— Ей, Одарко! — сказала весела красуня, повернувшись до однієї з дівчат. — У тебе нові черевички? Ой, які ж гарненькі! І з золотом! Добре тобі, Одарцю, є у тебе така людина, яка все тобі купляє; а мені нікому дістати такі славні черевички.
— Не журися, моя ненаглядна Оксано! — підхопив коваль. — Я тобі дістану такі черевички, що мало яка панночка носить.
— Ти? — сказала швидко і згорда глянувши на нього Оксана. — Цікаво ж, де ти дістанеш черевички, які я могла б взути на свою ногу. Хіба що принесеш ті самі, які носить цариця.
— Бач, яких захотіла! — закричали, заливаючись сміхом, дівчата.
— Так, продовжувала гордовито красуня, — будьте всі за свідків: якщо коваль Вакула принесе ті самі черевички, які носить цариця, то ось моє слово, що вийду негайно ж за нього заміж. (…)
- Хто такий Пузатий Пацюк? Що ви довідалися про нього?
- З якою метою прийшов до нього Вакула?
Коваль не без страху відчинив двері і побачив Пацюка, який сидів на підлозі по-турецьки перед великою діжкою, на якій стояла миска з галушками. Ця миска стояла, ніби навмисно, нарівні з його ротом. Не ворухнувши й пальцем, він нахилив трішки голову до миски і сьорбав юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. (…)
— До тебе прийшов, Пацюче, дай Боже тобі добра всілякого донесхочу, хліба у пропорції! — Коваль іноді умів вплести модне слівце; того він навикнув ще в Полтаві, коли розмальовував сотнику дощаний паркан. — Пропадати випало мені, грішному! Нічого не допомагає на світі! Що буде, то буде, доводиться просити допомоги у самого чорта. Що ж, Пацюче, — наважився спитати коваль, бачачи, що той незмінно мовчить, — як мені бути?
— Якщо треба чорта, то й іди до чорта! — відповів Пацюк, не зводячи з нього очей і продовжуючи їсти галушки.
— Для того я і прийшов до тебе, — сказав коваль, віддаючи поклін, — крім тебе, гадаю, ніхто на світі не знає дороги до нього.
Пацюк ні пари з вуст і доїдав галушки, які залишились.
— Зроби милість, чоловіче добрий, не відмов! — наступав коваль. — Чи свинини, ковбас, борошна гречаного, ну, полотна, пшона або дечого іншого, у разі потреби… як заведено між добрими людьми… не поскупимося. Розкажи хоч приблизно, як натрапити на дорогу до нього?
— Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима, — мовив байдуже Пацюк, не змінюючи свого положення.
Вакула витріщився на нього, ніби в того на лобі було написано тлумачення цих слів. «Що він каже?» — безмовно запитувала його міна; а роззявлений рот готувався проковтнути, як галушку, перше слово. Але Пацюк мовчав. Тут помітив Вакула, що ані галушок, ані діжки вже нема; а замість них на підлозі стоять дві дерев’яні миски: одна з варениками, друга — зі сметаною. Думки його і очі мимоволі втупилися у це їство. «Подивимося, — казав він сам до себе, — як буде їсти Пацюк вареники. Нагинатися він точно не стане, щоб сьорбати, як галушки, та й не можна: потрібно вареник спершу вмочити у сметану».
Тільки-но встиг про це подумати, як Пацюк роззявив рота, поглянув на вареники і ще сильніше роззявив рот. Тоді вареник вистрибнув з миски, хлюпнувся у сметану, перевернувся на другий бік, підстрибнув угору і потрапив просто йому до рота. Пацюк з’їв і знову роззявив рот, і наступний вареник таким же порядком вирушив туди ж. На себе він тільки взяв труд жувати і ковтати. (…)
Чому українці їдять вареники і галушки?
Здавна в народі існує багато вірувань. Щоб місяць сприяв благополуччю родини, йому приносили жертву у вигляді вареників або галушок, які за формою нагадують місяць. Відгомін цих давніх міфологічних уявлень знаходимо в повісті Гоголя в зображенні Пузатого Пацюка. Крім того, цей персонаж також увібрав риси запорожця. Автор розповідає про те, що він колись був на Запорозькій Січі, а потім оселився в Диканьці. Як й інші герої, Пацюк наділений чарівними рисами та особливим знанням, тому підказує Вакулі, що чорт у нього сидить за спиною.
Чому Вакулі не сподобалося чуже місто?
Спочатку Вакулі страшно зробилося, коли піднявся на таку висоту, з якої вже нічого внизу не бачив, і пролітав, як муха, під самим місяцем так, що якби трішки не нахилився, то зачепив би його своєю шапкою. Проте трохи згодом він збадьорився і вже почав кепкувати з чорта. Його потішало вкрай, як чорт чхав і кашляв, коли він знімав кипарисний хрестик і підносив до нього. Навмисно піднімав він руку почухати голову, а чорт, думаючи, що його збираються перехрестити, летів ще швидше. Усе було світло вгорі. Повітря, пронизане легким сріблястим туманом, було прозоре. Усе було видно; і навіть можна було помітити, як вихором пронісся повз них, сидячи в горщику, чаклун; як зірки, зібравшись докупи, гралися в піжмурки; як клубочився вдалечині хмаринкою цілий рій духів; як чорт, що танцював при місяці, зняв шапку, помітивши вершника-коваля; як летіла, повертаючись назад, мітла, на якій, видно, тільки-но з’їздила кудись відьма… Ще багато погані зустрів він. Усе, примітивши коваля, на хвилину зупинялося поглядіти на нього і потім знову неслося далі і продовжувало своє; коваль усе летів; і раптом перед ним засяяв вогнями Петербург. (Тоді була з якоїсь нагоди ілюмінація.) Чорт, перелетівши через шлагбаум, обернувся на коня, і коваль опинився на хвацькому скакуні посеред вулиці.
Боже мій! Стукіт, грюкіт, блиск; по обидві сторони здіймаються чотириповерхові стіни; стукіт копит коня, звук коліс відгукувалися громом і відлунювали з усіх сторін; будинки росли і ніби піднімалися з землі на кожному кроці; мости тремтіли; карети літали; візники, форейтори кричали; сніг свистів під тисячею саней, які неслися зусібіч; пішоходи тулилися й тіснилися під будинками, унизаними каганцями, і їхні велетенські тіні миготіли по стінах, досягаючи головою димарів і дахів. Із здивуванням роззирався коваль на всі боки. Йому здавалося, що всі будинки спрямували на нього свої незліченні вогняні очі й дивилися. (…) «Боже ти мій, скільки тут панства! — подумав коваль. — Я так собі гадаю, що кожний, хто йде по вулиці у шубі, то й засідатель, то й засідатель! А ті, що катаються у таких чудних бричках із склом, якщо не городниці, то, певно, комісари, а може, ще більше». Його думки перервало запитання чорта: «Чи їхати просто до цариці?» — «Ні, страшно, — подумав коваль. — Тут десь, не знаю, зупинилися запорожці, які проїжджали восени через Диканьку… От би порадитися з ними». (…)
- Чому здивувався Чуб?
- Як ви розумієте фразу «він розрядився таким франтом і запорожцем»?
- Як ви гадаєте, чому Оксана відмовилася від черевичків?
Чуб аж очі випнув, коли угледів перед собою коваля, і не знав, чому дивуватися: чи тому, що коваль воскрес, чи тому, що коваль наважився до нього прийти, чи тому, що він розрядився таким франтом і запорожцем. Але ще більше здивувався він, коли Вакула розв’язав платок і поклав перед ним новісіньку шапку і пояс, яких і не бачили на селі, а сам упав йому в ноги і проговорив благаючим голосом:
— Помилуй, батьку! Не гнівайся! Ось тобі нагайка: бий, скільки душа забажає. Віддаюся сам; у всьому каюся; бий, та не гнівайся тільки! Ти ж колись братався з моїм покійним батьком, разом хліб-сіль їли і могорич пили.
Чуб, чимало у думках потішаючись, дивився, як коваль, який нікому на селі не давав собі у борщ плюнути, згинав у руці п’ятаки і підкови, як гречані млинці, осьо зараз лежав біля його ніг. Щоб ще більше запишатись, Чуб узяв нагайку і вдарив його три рази по спині.
— Ну, вистачить з тебе, вставай! Старих людей завжди слухай! Забудемо все, що було між нами! Ну, тепер кажи, чого тобі треба?
— Віддай, батьку, за мене Оксану!
Чуб трішки подумав, подивився на шапку і пояс: шапка була славна, пояс не гірший за неї, згадав про віроломну Солоху і сказав рішуче:
— Добре! Засилай сватів!
— Ой, — скрикнула Оксана, переступивши через поріг та побачивши коваля, і втупила з подиву і радості в нього очі.
— Подивися, які я тобі приніс черевички! — сказав Вакула. — Ті самі, які носить цариця.
— Ні! Ні! Мені не треба черевичків! — сказала вона, махаючи руками і не спускаючи з нього очей. — Я і без черевичків… — далі вона не договорила і зашарілася. (…)
(Переклад Мар’яни Добоні)
Поєднання християнських і фольклорних традицій у повісті «Ніч перед Різдвом»
| Християнські традиції | Фольклорні традиції |
| 1. Боротьба добра і зла, Бога і диявола, світла і темряви | 1. Використання традицій українського народного вертепу в сюжеті твору |
| 2. Свято Різдва й пов’язані з ним традиції | 2. Ознаки чарівної казки |
| 3. Мотиви духовного перетворення, моральної перемоги | 3. Використання народних пісень |
| 4. Християнські образи | 4. Традиції українських вечорниць |
Дороги Гоголя
Про Миколу Гоголя знято чимало кінофільмів, один із них — документальна стрічка «Дороги Гоголя» (режисери Дмитро Старіков, Наталія Іванченко, Україна, 2009). У ній представлено національний образ письменника, творчість якого глибоко вкорінена в українській культурі. Характерною особливістю фільму є те, що зйомки відбувалися в реальних місцях, де жив і творив Гоголь. За допомогою інтернету перегляньте першу серію кінофільму, яка називається «Витоки». Що ви дізналися про родину і формування світогляду письменника? Які чинники сприяли розвиткові його таланту?
CLASSROOM
Усно
1. Визначте провідну думку твору « Ніч перед Різдвом ».
2. Розкажіть від імені одного з персонажів (Оксана або Вакула) про їхні пригоди.
3. Опишіть зимовий пейзаж, на тлі якого розгортаються події твору.
Аналіз та інтерпретація
4. Які риси характеру виявляє в повісті Вакула?
5. Визначте елементи фантастики в повісті « Ніч перед Різдвом ».
6. Назвіть елементи чарівної казки у творі.
Письмово
7. Доберіть прикметники (3-4) для характеристики персонажів: Оксана, Вакула, Солoxa, Чуб, чорт.
Цифрові технології
8. Здійсніть віртуальну екскурсію одним із музеїв Миколи Гоголя. Які нові факти про його життя і творчість ви дізналися?
Дослідження
9. Які українські традиції, що відображені у творі, існують у наш час? Як вони виявляються у вашому регіоні?
Ваша творчість
10. Намалюйте комікс за твором «Ніч перед Різдвом».
Проєкт
11. Створіть проєкт на тему «Вбрання і помешкання українців часів Миколи Гоголя».
У команді
12. Гра «Хто краще знає традиційні українські образи?». Розкрийте значення українських образів: місяць, сонце, Коляда, вареник, намисто, вінок, різдвяна зірка, чорт, відьма, кутя.
Життєві ситуації
13. Розкажіть, як святкують Різдво у вашому краї.
14. Як ви вважаєте, чи варто дівчатам випробовувати почуття хлопців або навпаки?
Перевірте себе
https://academia-nikolenko-6klas.com.ua/check-yourself/