§48. Людина в правовій та політичній системі Давнього Риму
Міркуємо
Роздивіться ілюстрацію та прочитайте коментар. Як ви думаєте, про що свідчить символічне значення вогню у храмі Вести? Пригадайте відомі вам історичні факти, які свідчать про те, що права і обов’язки людей у Давньому Римі змінювалися на шляху від республіки до імперії. Поділіться міркуваннями про те, чи однаково цінними для держави за давньоримськими уявленнями були представники різних суспільних прошарків.
У круглому храмі Вести на римському форумі, який спорудив, згідно з переказом, Нума Помпілій, другий цар Давнього Риму (друга половина VIII – перша половина VII ст. до н. е.), не було статуї богині, але постійно пломенів вогонь, за яким стежили весталки. Вогонь цей – символ стійкості римського народу. Згасання вогню вважалося передвісником нещастя для Риму.
1. Що визначало місце людини в політичній та правовій системі Давнього Риму?
Місце конкретної людини в римському суспільстві визначалося з народження. Імперія складалася з підкорених країн та племінних територій, перетворених на провінції. Після захоплення кращу землю забирали на користь переможців-римлян. На цих землях іноді оселялися ветерани римської армії. Решту земель передавали в оренду місцевим жителям, які сплачували за неї податки. Мешканці підкорених територій чинили опір свавіллю римської адміністрації, сприймаючи римлян як ворогів.
Ви вже знаєте, що італійське селянство було основою римської армії, яка до кінця II ст. до н. е. формувалася як народне ополчення. Майже безперервні війни, які вів Рим у III—II ст. до н. е., надовго відривали селян від землі, що призводило до розорення дрібних селянських господарств. Заможні землевласники скуповували занедбані ділянки, об’єднували їх у величезні маєтки. Для роботи в них використовували рабів, здобутих у численних військових походах. Через розвиток великих рабовласницьких маєтків дрібні селянські господарства розорювалися, не витримуючи конкуренції.
Найбільша відмінність у правах була характерна для вільних громадян та рабів. Вільні люди користувалися всією повнотою громадянських прав, раби ж належали римським сім’ям (фаміліям) як їхній інвентар. Проте за часів імперії відносини рабів з рештою суспільства стали складнішими. Якщо раб отримував земельний наділ від господаря для обробки, він вів самостійне господарство. Такий раб міг мати своїх рабів. Кількість рабів, яких пани відпустили на волю, зростала. Їхнє місце в суспільстві в подальшому залежало від соціального статусу їхнього пана. Наприклад, вільновідпущеники імператорів отримували посади міністрів економіки, фінансів, дорівнюючись суспільним положенням та статками до верхівки римського суспільства.
Такі зміни засад, що визначали місце людини в римській державі, особливо гостро переживали римські громадяни. Праці провідних істориків та політиків того часу (Марка Туллія Цицерона, Корнелія Тацита і Тіта Лівія) просякнуті тугою за старими республіканськими чеснотами. Імперія не потребувала більше вільних і гідних особистостей, натомість охоче залучала на службу слухняних виконавців волі імператора. Унаслідок цього згасла колишня політична активність: перестали скликати народні збори, припинилися вибори магістрів тощо. Все це призвело до того, що римляни почали шукати заміну в повсякденному житті, яка, однак, не могла бути повноцінною. Зводилася вона здебільшого до стихійних зібрань у шинках та заїжджих дворах, ремісничих гуртах.
Контролю над населенням та ефективному керуванню державою мало слугувати законодавство. Римляни завершили формування розгалужених правових норм. Від початку вони ґрунтувалися на переконанні, що право є інструментом справедливості, яку розуміли так: «Справедливість полягає в тому, щоб кожному дати те, що йому належить». Римські правові норми обстоювали рівність усіх громадян перед законом.
Формуючись упродовж тривалого часу, римське право мало кілька галузей, а саме: цивільне право, право народів, преторське право. Римське цивільне право постало з найдавніших правових норм, які регулювали майнові відносини між римськими громадянами. Публічне право стосувалося інтересів держави.
Ділові відносини римлян з провінціалами зумовили впровадження посади претора (тобто магістрату) для іноземців, до повноважень якого належав розгляд спорів між ними самими, а також між римськими громадянами та іноземцями. Так виникла ще одна галузь римського права – право народів.
Чи однаковими були права та обов’язки представників різних прошарків римського населення? Як вони змінювалися впродовж історії? У становищі якої суспільної групи відбулися найістотніші зміни за періоду імперії? Як формувалося римське право?
Обговорюємо
У межах римського права були сформульовані чотири заповіді юриста: dic, duc, fuc, fer – (говори правду, веди справу чесно, роби потрібне, стійко перенось труднощі), які не втратили актуальності до сьогодні. Обміняйтеся думками про те, які обставини суспільного життя посприяли формулюванню цих настанов. На яких моральних цінностях вони ґрунтуються?
2. Як вплинули війни Риму II ст. до н. е. на господарське й суспільне життя?
Завойовницькі війни спричинили істотні зміни в господарстві Риму. Передусім різко зросла чисельність рабів, кількість яких обраховувалася сотнями тисяч осіб. Крім полонених, рабами часто ставали люди, які не могли своєчасно повернути борг. Адже законом заборонялося перетворювати на раба лише римського громадянина. Житель провінції міг бути проданий в рабство за борги.
Працю рабів застосовували в копальнях, у ремеслі та сільському господарстві. Період, коли кількість рабів у виробництві переважила результати роботи вільних виробників, називають періодом класичного рабства. Подібна система вперше виникла в Греції після греко-перських війн, однак там вона проіснувала недовго – менше двох століть. У Римі період класичного рабства тривав від II ст. до н. е. до II ст., що забезпечило перехід від економіки, заснованій на дрібному селянському господарстві, до економіки латифундій та вілл, основною робочої силою яких стали раби.
Ще одним наслідком війн був визиск провінцій. На переможених накладали величезні грошові виплати – контрибуції. З нових провінцій вивозили коштовності – наприклад, тільки з Іспанії за шість років було вивезено 65 т срібла і 1,6 т золота.
Право збирати податки з населення провінцій продавалося на аукціоні, тобто на торгах. Спочатку таке право мали лише нобілі. Вони вносили певну суму в державну скарбницю, а потім здирали з місцевих жителів значно більше грошей.
Завоювання Сицилії та Африки призвело до падіння цін на хліб. Тепер вигідніше стало торгувати вином та оливковою олією. Але для невеликих селянських господарств така зміна була смертельною.
Масове розорення селян зумовило появу чисельної верстви збіднілих громадян, що втрачали земельні угіддя та тікали в міста, особливо в Рим. Там, як ви вже знаєте, безкоштовно роздавали хліб, звільняли від податків та пропонували гроші за голос під час виборів, що й приваблювало знедолених.
І хоч як погіршилося становище селян, це не стало перешкодою для піднесення сільського господарства в II—І ст. до н. е. Застосування добрив, багаторазова оранка, догляд за полем унаслідок залучення праці рабів сприяли зростанню врожаїв. Особливо прибутковими були виноробство, маслинництво, садівництво. Біля великих міст виникали господарства (вілли), що спеціалізувалися на постачанні молока, сиру, птиці, м’яса, фруктів та овочів.
Розвивалися й ремесла. Розкопавши Помпею та Геркуланум, учені дізналися, що невеликі майстерні були чи не в кожному дворі. У таких майстернях виготовляли вовняні тканини, лампи з бронзи й глини, вироби із заліза й скла, найрізноманітніші інструменти – хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні, ваги тощо.
Які наслідки мала завойовницька політика Риму для суспільного та господарського життя? Що передбачала система класичного рабства? Як зростання чисельності рабів вплинуло на суспільне життя? Які наслідки мало в господарстві?
Досліджуємо
Прочитайте фрагмент з праці державного діяча та письменника Марка Порція Катона. Зробіть висновок про галузі господарства в римському рабовласницькому маєтку. Чому, на думку Катона, справжній господар – той, що продає, а не той, що купує? Знайдіть у джерелі підтвердження думки, що добробут маєтку залежить від відповідальності господаря.
Коли ти спитаєш, який маєток найкращий, то я скажу так: сто югерів з різноманітним ґрунтом, у найкращому місті – по-перше, з виноградником, коли вино хороше і коли вина багато, по-друге, з поливним городом; по-третє, з верболозом; по-четверте, з маслиновим садом; по-п’яте, з лукою; по-шосте, з хлібною нивою, по-сьоме, з лісом, де можна різати листя на корм худобі, по-восьме, ліс з деревами, що дають жолуді… Рабам не повинно бути погано: вони не повинні мерзнути й голодувати…
Потрібно перевірити кількість грошей і хліба, те, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, олії; що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати… Господар повинен розпорядитися роботами… Він повинен здійснити продаж: продати олію, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, немічну худобу, немічних овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати.
Узагальніть матеріал уроку міркуваннями про те, як можна визначити суспільство Давнього Риму – за аналогією до того, що суспільство давніх греків визначають як суспільство дозвілля.
- Дайте відповіді на запитання, винесені як назви пунктів.
- Укладіть перелік понять, важливих для теми уроку.
- Перейдіть за посиланням https://cutt.ly/LVgLBNb та виконайте завдання онлайн.
🏠 Скориставшись ілюстрацією, складіть розповідь про життя мешканців римського рабовласницького маєтку.
