Чарльз Дікенс (1812-1870)
Він завжди захищав простих людей в усіх своїх творах, даючи нам приклад сміливості, правди й людяності.
Ольга Кобилянська
Одним із найбільших свят для всіх християн є Різдво. Але до XIX ст. його відзначали лише як церковне. З’ясувалося, що в Англії традицію всенародного святкування Різдва започаткували королева Вікторія та принц Альберт. Вони запозичили з Німеччини звичай прикрашати ялинку, співати на вулицях різдвяні пісні. Проте не всі англійці це сприйняли позитивно, особливо багатії, які хотіли накопичити якомога більше грошей за рахунок інших, вважали Різдво «дурницею», змушуючи людей важко працювати без відпочинку. Англійський письменник Чарльз Дікенс дуже співчував простим людям, тому завжди боровся за їхнє право на вільне й щасливе життя, а також за право мати велике свято — Різдво.
Чарльз-Джон-Гаффем Дікенс народився 7 лютого 1812 р. в м. Лендпорті (Англія) в родині чиновника морського відомства. Його батько не міг забезпечити багатодітну сім’ю, тому 1823 р., рятуючись від кредиторів, Дікенси переїхали до м. Лондона. Але й там їм жилося нелегко. Чарльзові доводилося працювати на фабриці по 10-12 годин на добу. Тому тема важкого дитинства стала провідною в таких його творах: «Пригоди Олівера Твіста» (1838), «Домбі і син» (1848), «Девід Коперфільд» (1850) та ін.
У 1843 р. Ч. Дікенс написав перший твір із серії «Різдвяні книги». Це була повість «Різдвяна пісня в прозі». Англійською мовою назва твору звучить «А Christmas Carol in Prose being a Ghost Story of Christmas», дослівно — «Різдвяна пісня в прозі як різдвяне оповідання про привидів» (в українських художніх перекладах — «Різдвяна пісня в прозі», «Різдвяна пісня», «Різдвяна історія», «Повість про Різдво за участю Духів» та ін.). Задум написати твір на тему Різдва виник у Чарльза Дікенса дорогою до м. Манчестера, куди його запросили в один із найвпливовіших культурно-освітніх клубів виступити з доповіддю про важливість навчання для працівників фабрик і заводів. Тоді він вирішив написати твір саме для трударів, щоб навіть найбідніша людина могла купити (за символічну плату 5 шилінгів) і прочитати хорошу книжку в червоній палітурці із золотими літерами, щоб у бідняків з’явилися віра й надія в їхньому житті.
До серії «Різдвяні книги» увійшло три повісті. Ці книжки з’являлися у продажу напередодні Різдва. Чарльз Дікенс видавав їх власним коштом, упевнений, що освіта і виховання допоможуть подолати проблеми бідності й злочинності в суспільстві.
Різдвяна пісня в прозі (1843)
Різдвяні пісні — це особливий ліричний жанр. Їх співають усі християни світу, прославляючи Бога, добро й любов. Чарльз Дікенс використав цей жанр, щоб утвердити необхідність духовного пробудження кожної людини й усього суспільства. Твір написано прозою, у ньому, як і в різдвяних піснях, ідеться про сенс Різдва й відкриття Бога в душі людини.
Головний герой твору — багатій Скрудж — у різдвяні дні переосмислює своє життя, у якому не було місця милосердю й любові. За допомогою фантастики автор засуджує ницість існування Скруджа, вважаючи його духовною смертю. Та все ж таки у творі зображено справжнє різдвяне диво — духовне перетворення Скруджа. Слово scrooge в англійській мові (після публікації «Різдвяної пісні в прозі» Чарльза Дікенса) стали використовувати в переносному значенні, що означає «жадібна людина».
Різдвяна пісня в прозі
(Скорочено)
Куплет перший
ПРИВИД МАРЛІ
- Про що попередив Привид померлого Марлі (колишнього компаньйона) Скруджа?
- У першому куплеті є багато часток, що мають значення заперечення — не, ані, ні. Знайдіть і прочитайте речення з ними. Чого Скрудж не робив у своєму житті? Яким він був і ким він не був? Випишіть ці слова в таблицю.
(…) Але ж бо й скнарою був цей Скрудж! Вичавлювати соки, витягати жили, забивати в труну, загарбувати, захоплювати, заграбастувати, вимагати — все це чудово вмів старий грішник! Наче був не людиною, а кременем — таким холодним і твердим, що нікому жодного разу в житті не вдалося висікти з його кам’яного серця бодай іскру жалю. Потайний, замкнутий, самотній, він ховався у свою раковину, як устриця. Душевний холод заморозив ізсередини старечі риси його обличчя, загострив гачкуватий ніс, зморщив шкіру на щоках, скував ходу, змусив посиніти губи й почервоніти очі, зробив крижаним його скрипливий голос. І навіть жилаве підборіддя, рідке волосся й брови, здавалось, укрилися памороззю. Він скрізь приносив із собою холод; присутність Скруджа заморожувала його контору в літню спеку, і він не дозволяв їй розмерзатися ні на дещицю навіть на Різдво.
Спека чи холоднеча надворі — Скруджа це не переймало. Жодне тепло не могло його обігріти, і жоден мороз його не пробирав. Найлютіший вітер не міг бути злішим від Скруджа, найзапекліша заметіль не могла бути такою жорстокою, а проливний дощ — таким нещадним. Негода нічим не могла йому дошкулити. Злива, град, сніг мали тільки одну перевагу над Скруджем — вони нерідко сходили на землю зі щедрістю, а Скруджеві щедрість була невідома.
Ніхто ніколи не зупиняв його на вулиці радісним вигуком: «Любий Скрудже! Як поживаєте? Коли завітаєте до нас?». Жоден жебрак не насмілювався простягнути до нього руку по милостиню, жодна дитина не зважувалася запитати в нього, котра година, і за все життя жоден перехожий не попросив його вказати дорогу. Здавалося, навіть собаки, поводирі сліпців, розуміли, що він за людина, і завваживши його, спішно тягнули господаря в перші-ліпші ворота, що траплялися на шляху, а тоді довго виляли хвостом, ніби кажучи: «Краще вже не мати очей, аніж бути лихим на око».
І ви гадаєте, Скрудж цим переймався? Аніскілечки. Він ішов по життю, цураючись усіх; і ті, хто його добре знав, вважали, що йому навіть якось солодко відлякувати найменший прояв симпатії до себе. (…)
Скрудж меланхолійно пообідав у меланхолійній таверні, де він обідав зазвичай; переглянув усі газети, які лише там були, і, скоротавши решту вечора за прибутково-видатковою книгою, пішов додому спати. Він мешкав у квартирі, що належала колись його покійному компаньйонові. Це була похмура анфілада кімнат, що займала частину невисокого похмурого будинку в глибині двору. Будинок цей звели якось неправильно, так що мимоволі спадало на гадку, ніби колись, на зорі своєї юності, він випадково забіг сюди, граючись з іншими будинками в піжмурки, й так тут і залишився, не знайшовши шляху назад. Тепер це був дуже старий будинок і дуже похмурий, тож у ньому, крім Скруджа, ніхто не жив, а всі інші приміщення винаймалися під контори.
У дворі було так темно, що навіть Скрудж, який знав там кожен камінчик, мусив пробиратися навпомацки, а перед дверима клубився такий густий туман і лежав такий товстий шар інею, немов сам злий дух негоди сидів там, поринувши у важкі думи. (…)
А тепер поясніть-но мені, як могло трапитися, що Скрудж, устромивши ключа в замкову щілину, раптом побачив перед собою не молоток, який, до речі кажучи, за цей час жодним чином не змінився, а обличчя Марлі.
Так, обличчя Марлі. Воно не тонуло в непроникному мороку, як усі інші предмети в дворі, а навпаки — випромінювало примарне світло, неначе гнилий омар у темному льоху. Воно не виражало ні люті, ні гніву, а дивилося на Скруджа точнісінько так само, як дивився на нього покійний Марлі за життя, зсунувши свої окуляри на бліде, як у мерця, чоло. Лише волосся якось дивно ворушилося, немов на нього віяло жаром із гарячої печі, а широко розплющені очі дивилися зовсім нерухомо, і це в поєднанні з трупним кольором обличчя вселяло жах. І все ж не так вираз цього обличчя був жахливий, як щось інше, що було наче поза ним. (…)
— І я прийшов сюди цієї ночі, щоб повідомити тобі, що для тебе ще не все втрачено. Ти ще можеш уникнути моєї долі, Ебенезере, бо я попросив за тебе.
— Ти завжди був мені другом, — сказав Скрудж. — Дякую тобі.
— Тебе навідають, — продовжував Привид, — ще три Привиди.
Тепер і в Скруджа відвисла щелепа.
— То про це ти попросив, Джейкобе, і в цьому моя надія? — тремтячим голосом запитав він.
— У цьому.
— Тоді… може, краще не треба? — сказав Скрудж.
— Якщо ці Привиди не з’являться тобі, ти підеш моїм шляхом, — сказав Привид. — Отже, чекай на першого Привида завтра, як тільки проб’є першу.
— А чи не можуть вони прийти всі одразу, Джейкобе? — нерішуче запитав Скрудж. — Щоб уже скоріше з цим покінчити?
— Чекай на другого Привида наступної ночі також о першій. А третього — на третю добу опівночі, з останнім ударом годинника. А зі мною тобі вже не доведеться більше зустрітися. І для свого ж блага запам’ятай усе, що сталося з тобою сьогодні. (…)
Відтак Привид позадкував до вікна, й одночасно з цим віконна рама почала помалу підніматися. З кожним його кроком вона піднімалася все вище й вище, і коли він дійшов до вікна, воно вже було відчинене. (…)
У другому куплеті автор за допомогою фантастики показав минуле Скруджа. Герой зустрівся з першим Привидом — Духом Давнього Різдва (тобто Духом Минулого), який допоміг Скруджеві озирнутися на свій життєвий шлях. Він пригадав усе, що любив, що цінував і від чого відмовився заради грошей. Але чи можна вважати золото справжнім багатством?
Куплет другий
ПЕРШИЙ ІЗ ТРЬОХ ПРИВИДІВ
- Чому кохана Скруджа, з якою він заручився, вирішила повернути йому волю?
- Яка «хвороблива пристрасть» пустила корені в душі героя в юнацькі роки?
Коли Скрудж прокинувся, було так темно, що, глянувши з ліжка, він заледве міг відрізнити прозоре скло вікна він непроникно чорних стін кімнати. Він пильно вдивлявся в морок — зір у нього був гострий, як у тхора, — і в цю мить годинник на сусідній дзвіниці пробив три чверті. Скрудж прислухався. На його подив, далі годинник гулко пробив шість ударів, сім, вісім… — і замовк аж на дванадцятому. Було опівночі! (…) Скрудж знову ліг у ліжко й думав, думав, думав, але ні до чого додуматися не міг. (…) Привид Марлі порушив його спокій. Щоразу, як тільки він, обміркувавши, вирішував, що все це йому просто наснилося, його думка, немов розтягнута до відказу й одразу відпущена пружина, знову поверталася на початок, і запитання: «Сон це чи насправді?» — знову поставало перед ним і вимагало відповіді. (…)
— Дін-дон!
— За чверть перша!
— Дін-дон!
— Перша година ночі! — вигукнув Скрудж, тріумфуючи. — І все! І нікого нема!
Він вимовив це раніше, ніж почув удар дзвону; але щойно пролунало гучне й тужливе «дон» — перша! — як у ту ж мить раптовий спалах освітив кімнату, і чиясь невидима рука відкинула ковдру. (…)
— Хто ви, сер? — запитав Скрудж. — Чи не той Привид, який мав до мене з’явитися?
— Так, це я. (…)
— Хто ви або що ви? — запитав Скрудж.
— Я — Привид Давнього Різдва.
— Дуже давнього? — допитувався Скрудж, придивляючись до цієї карликової постаті.
— Ні. З твого минулого. (…)
Вони рушили до дверей у глибині передпокою. Привид попереду, Скрудж — за ним. За дверима була довга кімната з понурими стінами, яка здавалася ще більш сумовитою через те, що в ній рядами стояли прості нефарбовані парти. За однією з цих парт вони побачили самотню фігурку хлопчика, який читав книжку при тьмяному світлі; і Скрудж теж присів за парту й заплакав, упізнавши в цій бідолашній, усіма забутій дитині самого себе, яким був колись.
Усе тут — пищання мишей за дерев’яними панелями; луна, що доносилася звідкись із глибини будинку; звук крапель із відталого жолоба на похмурому дворі; зітхання вітру в безлистій кроні самотньої тополі; скрипіння дверей порожньої комори, які розгойдувалися на іржавих петлях; потріскування дров у пічці, — все відлунювало в розм’яклому Скруджевому серці й накликало сльози. (…)
— Мій час минає, — зауважив Привид. — Поквапся!
Скрудж знову побачив самого себе. Але тепер він був уже значно старший — у розквіті літ. Риси обличчя його ще не стали такими різкими й суворими, як в останні роки, але турботи й скнарість уже наклали відбиток на його обличчя. Неспокійний, жадібний блиск з’явився в очах, і було зрозуміло, яка хвороблива пристрасть пустила корені в його душі й що станеться з ним, коли вона виросте і її чорна тінь поглине його всього.
Він був не сам. Поруч із ним сиділа чарівна дівчина в жалобі. Сльози на її віях блищали в променях сяйва, яке випромінював Привид.
— Усе це так мало означає тепер для тебе, — говорила вона тихо. — Ти поклоняєшся тепер іншому божеству, і воно прогнало мене з твого серця. Що ж, якщо воно зможе підтримати й утішити тебе, як хотіла б підтримати й утішити я, тоді, звісно, мені не варто засмучуватися.
— І що це за божество, яке прогнало тебе? — запитав Скрудж.
— Гроші.
— Немає справедливості на землі! — мовив Скрудж. — Світ дуже суворий до бідності, але не менш суворо — принаймні на словах — засуджує погоню за багатством.
— Ти занадто переймаєшся думкою світу, — лагідно докорила вона йому. — Всім своїм колишнім надіям і мріям ти зрадив заради однієї — стати невразливим для його шпильок. Хіба я не бачила, як усі твої шляхетні прагнення гинули одне за одним і нова всеперемагаюча пристрасть — пристрасть до наживи — помалу заволоділа тобою!
— То й що ж? — заперечив він. — Хіба погано, що я нарешті порозумнішав? Моє ставлення до тебе не змінилося.
Вона похитала головою.
— Хіба не так?
— Наші заручини — справа минулого. Обоє ми були бідні тоді й задовольнялися тим, що мали, сподіваючись згодом помножити наш статок терплячою працею. Але відтоді ти змінився. Тоді ти був зовсім іншим.
— Я був хлопчиськом, — нетерпляче відповів він.
— Ти сам знаєш, що ти був не той, що тепер, — заперечила вона. — А я все та ж. І те, що обіцяло нам щастя, коли ми були як одне ціле, тепер, коли ми стали чужими одне одному, принесе нам лише горе. Не розповідатиму тобі, як часто і з яким болем я міркувала над цим. Так, я багато думала і вирішила повернути тобі волю. (…) У тебе інша душа, інший спосіб життя, інша мета. І вона для тебе найважливіша. Це зробило мою любов непотрібною тобі. Вона не має ціни у твоїх очах. (…)
У третьому куплеті перед Скруджем з’являється другий Привид — Дух Нинішнього Різдва (тобто Дух Теперішнього). Він показує Скруджеві помешкання бідних людей, які, попри злидні, люблять одне одного, в їхніх домівках панує розуміння й затишок. І Скрудж усвідомлює, що за всього свого багатства він не має головного… А коли побачив родину Кретчитів і маленького Тіма, у його душі щось змінилося.
Куплет третій
ДРУГИЙ ІЗ ТРЬОХ ПРИВИДІВ
Які нові почуття пережив Скрудж, побачивши, як святкують Різдво в родині Кретчитів?
(…) Привид і Скрудж стояли вже на міській вулиці. Був різдвяний ранок, дуже морозно, і на вулиці звучала своєрідна музика, трохи різка, але приємна — це зчищали сніг із тротуарів і згрібали його з дахів; а хлопчаки захоплено спостерігали, як, ефектно розсипаючись, падають на землю сніжні лавини. (…)
На тлі сліпучо-білого покрову, що лежав на дахах, і трохи менш білого на землі, стіни будинків здавалися похмурими, а вікна — ще похмурішими й темнішими. (…) Проте люди, які згрібали сніг з дахів, були навдивовижу бадьорі й веселі. (…) Двері крамничок із курятиною були вже напівпричинені, а бакалійні прилавки переливалися всіма барвами веселки. Тут стояли величезні круглі кошики з каштанами… Тут були яблука і груші, складені височенними барвистими пірамідами. Тут були грона винограду, розвішені хазяйновитим власником крамниці… Але ось задзвонили в дзвони, закликаючи всіх добрих людей до церкви, і веселий, святково одягнений люд вийшов на вулиці; й одразу ж з усіх провулків потягнулися зі своїми різдвяними гусаками й качками до пекарні бідняки. (…)
На порозі дому Боба Кретчита Привид зупинився і з посмішкою покропив його житло зі своєї лампи. Подумайте лишень! Житло Боба, який заробляв жалюгідні п’ятнадцять «бобів» на тиждень! Проте Дух Нинішнього Різдва удостоїв свого благословення всі його чотири комірки. Тим часом Бобова дружина місіс Кретчит у дешевому, двічі перешитому, однак щедро оздобленому стрічками платті — всього за шість пенсів стрічки, а який вигляд! — розстелила на столі скатертину. Їй допомагала Белінда Кретчит, її друга дочка, так само щедро обвішана стрічками, а юний Пітер Кретчит поліз тим часом виделкою у каструлю з картоплею. (…)
— Де ж забарився ваш дорогий татусь? — мовила місіс Кретчит. — І ваш братик, Крихітка Тім! Та й Марта вже півгодини як мала би прийти. Минулого Різдва вона так не запізнювалася.
— Марта тут, мамусю, — мовила дівчина, з’являючись у дверях. — Учора допізна сиділи, треба було закінчити всю роботу… А сьогодні весь ранок прибирали.
— Гаразд! Хвалити Бога, прийшла нарешті! — сказала місіс Кретчит. — Сідай ближче до вогню, зігрійся.
— Ні, ні! Тато йде! — заволали молодші Кретчити, які примудрувалися завважувати геть усе. — Сховайся, Марто, сховайся!
Марта, звісно, сховалась, а на порозі з’явився худенький Боб — батько родини — в поношеному костюмі, підлатаному й вичищеному до свята, і в теплому шарфі, що звисав попереду фути на три, не рахуючи бахроми, і з Крихіткою Тімом на плечах. Неборака Тім тримав у руці маленьку милицю, а його ноги були в металевих шинах.
— А де ж наша Марта? — закричав Боб Кретчит, озираючись довкола.
— Вона не прийде, — сповістила місіс Кретчит.
— Не прийде до нас на перший день Різдва?
Звісно, це був тільки жарт, але засмучений вигляд батька так зворушив Марту, що вона, не витримавши, вискочила з комори й кинулася йому на шию, а молодші Кретчити забрали Крихітку Тіма на кухню — послухати, як булькає вода в казані, у якому вариться загорнений у серветку пудинг.
— А як поводився наш Крихітка Тім? — допитувалася місіс Кретчит.
— Це не дитина, а чисте золото, — відповідав Боб. — Чисте золото. (…) Повертаємося ми з ним додому, а він раптом каже мені: добре, мовляв, що його бачили в церкві. Адже він каліка — і, певно, людям приємно, дивлячись на нього, згадати в перший день Різдва, Хто дав змогу кульгавим ходити і сліпих зробив видючими. (…)
Поява гусака зчинила неймовірну метушню. Можна було подумати, що цей домашній птах такий феномен, у порівнянні з яким чорний лебідь — щось геть буденне. А втім, у цьому бідному домі гусак справді був дивиною. Місіс Кретчит підігріла підливу, приготовлену заздалегідь у маленькій каструльці, а юний Пітер з неабиякою енергією взявся розминати картоплю. Марта обтерла тарілки. Боб посадив Крихітку Тіма в куточку поруч із собою, а молодші Кретчити розставили для всіх стільці… І ось стіл вже накритий. Прочитали молитву. (…)
Ні, не бувало ще на світі такого гусака! Боб рішуче заявив, що ніколи не повірить, що де-небудь може бути інший такий же чудовий фарширований гусак! Усі навперебій захоплювалися його соковитістю й ароматом, а також тим, який він великий і дешевий. Із яблучним соусом і картопляним пюре… та ось місіс Кретчит вийшла з кімнати, щоб вийняти пудинг із казана. А якщо пудинг не поспів! А якщо він розвалиться, коли вона його вийматиме з форми! А якщо його вкрали, доки вони тут веселилися й наминали гусака! (…) І ось з’являється місіс Кретчит — розчервоніла, але з гордовитою посмішкою на обличчі й з пудингом на тарелі… О, чудовий пудинг! Боб Кретчит заявив, що за весь час, відколи вони одружені, місіс Кретчит ще жодного разу ні в чому не досягала такої досконалості, а місіс Кретчит заявила, що тепер їй легше на серці й вона може зізнатись, як непокоїлася, чи вистачить борошна. Кожен розвалював пудинг, але нікому й на думку не спало сказати чи бодай подумати, що це був дуже маленький пудинг для такого великого сімейства. (…)
Відтак Боб проголосив:
— Веселого Різдва, мої любі! І хай благословить вас усіх Господь!
І всі хором повторили його слова.
— Господи, благослови нас — кожного! — промовив і Крихітка Тім, коли всі замовкли.
Він сидів на своєму маленькому стільчику, притулившись до тата. Боб ніжно тримав у руці його худеньку ручку, наче боявся, що хтось може відняти в нього синочка, і волів, щоб малий завжди був поруч.
— Привиде, — сказав Скрудж, сповнений співчуття, якого ніколи досі не відчував. — Скажи, Крихітка Тім буде жити?
— Я бачу порожній стільчик біля цього злиденного вогнища, — відповів Привид. — І милицю, яка залишилася без господаря, але яку зберігають із любов’ю. Якщо Майбутнє нічого не змінить, дитина помре.
— Ні, ні! — закричав Скрудж. — О, ні! Добрий Привиде, скажи, що доля пощадить його!
— Якщо Майбутнє нічого не змінить, — повторив Привид, — дитя не доживе до наступного Різдва. Але що в цьому поганого? Якщо йому призначено вмерти, нехай собі вмирає і скоротить надмір населення.
Почувши, як Привид повторює його власні слова, Скрудж потупив очі в муках каяття. (…)
Що їли на Різдво англійці часів Чарльза Дікенса?
У творі «Різдвяна пісня в прозі» Чарльз Дікенс утілив настрій святкування Різдва в тогочасному Лондоні, відобразив англійські традиції, не оминув увагою і кулінарні звичаї. У тексті є назви традиційних страв англійців: пудинг (це пудинг із родзинками), запечений гусак (або качка) — на столі в бідних людей, а в заможних — запечена індичка, смажені каштани, різдвяні пиріжки з м’ясною і фруктовою начинкою тощо.
У четвертому куплеті розповідається про зустріч Скруджа із третім Привидом — Духом Майбутнього Різдва (тобто Духом Майбутнього). Щоб продемонструвати Скруджеві жахливі наслідки його бездуховного існування, Привид показує йому власну смерть, змушує прочитати напис на могилі, до якої ніхто не прийде… Контрастом до смерті Скруджа є розповідь про смерть Тіма (тут теж використано фантастику). Уся сім’я Кретчитів оплакує його, бо в ньому горіла Божа іскра. Його любили за те добре світло, що линуло від нього. Хоча Тім був калікою і не міг приносити прибуток, проте поруч із ним люди ставали добрішими, людянішими, милосерднішими. Батько Тіма каже, що найкраща пам’ять про Тіма — це життя в мирі й злагоді згідно з Божими заповідями.
Куплет четвертий
ОСТАННІЙ ІЗ ПРИВИДІВ
Як Привид відреагував на прохання Скруджа? Чи повірив Привид героєві?
(…) Нарешті вони підійшли до якоїсь чавунної огорожі. Перш ніж увійти туди, Скрудж роззирнувся довкола. Цвинтар. Ось де, напевно, спочиває той бідолаха — і тут Скрудж нарешті дізнається, хто це. Але ж і місце для останнього спочинку! Тісне, могила до могили, — зусібіч стиснене довколишніми будівлями, заросле бур’янистою травою. Привид зупинився серед могил і вказав на одну з них. Скрудж, тремтячи, підійшов до неї. (…)
Увесь тремтячи, Скрудж на колінах підповз до могили і на зарослій травою кам’яній плиті, куди показувала рука Привида, прочитав власне ім’я: Ебенезер Скрудж.
— То це був я — той, кого бачили ми на смертному ложі? — скрикнув він.
Рука вказала на нього і знову на могилу.
— Ні, ні, Привиде! О, ні!
Рука більше не рухалася.
— Привиде! — заволав Скрудж, хапаючись за полу його одежі. — Вислухай мене! Я вже не той, яким був. І я вже не буду таким, яким став би, коли б не зустрівся з тобою. Навіщо показуєш ти мені все це, якщо мені немає порятунку!
І вперше за увесь час Привидова рука ледь помітно здригнулася.
— Добрий Привиде, — благав його Скрудж, розпростершись перед ним на землі. — Ти жалієш мене, сама твоя природа закликає тебе до милосердя. Скажи ж мені, що, змінивши своє життя, я ще можу врятуватися від такої долі.
Милостива рука затремтіла.
— Я шануватиму Різдво у своєму серці й зберігатиму пам’ять про нього весь рік. Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім, а спогад про трьох Привидів завжди житиме в мені. Я не забуду цих уроків, не зачиню свого серця для них. Скажи, що я можу стерти напис з цієї могильної плити!
Наче в агонії, Скрудж схопив Привидову руку. Привид спробував звільнитися, але розпач додав Скруджеві сили, і він міцно вчепився в руку. Здійнявши руки в останньому благанні, Скрудж знову просив змінити його долю і раптом помітив, що Привидове обличчя змінилося. Його каптур і мантія зморщилися, обвисли, весь він змалів і перетворився на різьблене бильце ліжка.
Зустрівшись із Минулим, Теперішнім і Майбутнім, Скрудж змінився й вирішив жити доброчесно, піклуватися про інших, дарувати людям тепло свого серця.
Куплет п’ятий
ЗАВЕРШЕННЯ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ
Що змінилося в житті Скруджа? Як він змінив життя інших?
(…) Скрудж побував у церкві, потім ходив по вулицях, придивлявся до перехожих, гладив по голівках дітей, розмовляв із жебраками, заглядав у вікна квартир і в підвальні вікна кухонь, — і все, що він бачив, сповняло його серце радістю. Чи думав він коли-небудь, що звичайнісінька прогулянка може зробити його таким щасливим! А коли почало смеркатися, він рушив до будинку племінника. (…)
— З нами хресна сила! — закричав Фред. — Хто це?
— Це я, твій дядечко Скрудж. Я прийшов до тебе погостювати. Чи приймеш мене, Фреде?
Чи прийме він дядечка! Та він на радощах мало не відірвав йому руку. За п’ять хвилин Скрудж уже почував себе як удома. Такого сердечного прийому він ще зроду не зустрічав.
Племінниця мала точнісінько такий вигляд, як і в тому видінні, яке було йому напередодні. Таким же був і Топпер, що незабаром прийшов, і пухкенька сестра господині, що завітала слідом за ним, та й усі інші. Який це був дивовижний вечір! Які дивовижні ігри! І яка дивовижна єдність у всьому! Яке щастя! (…)
І Скрудж дотримав свого слова. Він зробив усе, що обіцяв Бобові, й навіть більше, значно більше. А Крихітці Тімові, який, до речі, незабаром видужав, він був завжди другим батьком. І таким він став добрим другом, таким добрим господарем і такою доброю людиною, що наше славне старе місто може ним пишатися. Та й не тільки наше — будь-яке добре старе місто, містечко чи село в будь-якому куточку нашої доброї старої землі. Дехто підсміювався з цього перетворення, але Скрудж не звертав на них уваги — смійтеся на здоров’я! Він був напрочуд розумний і знав, що так уже влаштований світ, — завжди знайдуться люди, готові осміяти добру справу. Він розумів, що ті, хто сміється, — сліпі, й думав: нехай собі сміються, аби не плакали! На серці в нього було весело й легко, і йому цього було цілком досить.
Більше він уже ніколи не водив компанії з привидами, — у цьому сенсі він дотримувався поміркованості, — і про нього йшла поголоска, що ніхто не вміє так шанувати й справляти Різдво, як він. Якби ж і про нас могли сказати те саме! Про всіх нас! А тепер нам залишається тільки повторити за Крихіткою Тімом: «Господи, благослови нас — кожного!».
(Переклад Івана Андрусяка)
Пригоди Скруджа на екрані
У 2009 р. режисер Роберт Земекіс створив анімаційний фільм «Різдвяна історія» (США). У ньому багато захопливих подій, стрімкі повороти долі, які внутрішньо змінюють Скруджа. За допомогою інтернету перегляньте цей фільм. Зверніть увагу на деталі побуту англійців того часу (одяг, помешкання, їжа тощо). Також порівняйте зображення персонажів у творі Чарльза Дікенса і в анімаційному фільмі.
CLASSROOM
Усно
1. Яким ви уявляєте Скруджа?
2. Чим він пожертвував заради грошей?
3. Як святкували Різдво Кретчити? Чим були багаті й чого бракувало їм?
4. У який момент головний герой вирішив змінитися і творити добро?
Аналіз та інтерпретація
5. Порівняйте характер Скруджа до і після появи Привидів. Чим зумовлені внутрішні зміни героя?
6. Які ідеї втілюють образи Привидів?
7. Чому Боб Кретчит назвав свого сина «золотим хлопчиком»? Які істини допоміг зрозуміти Скруджеві та іншим людям Крихітка Тім?
Письмово
8. Доберіть прикметники (3-5) для характеристики образів Скруджа, Крихітки Тіма, Боба Кретчита, місіс Кретчит. Придумайте з ними речення.
Цифрові технології
9. За допомогою інтернету дізнайтеся, як треба готувати страви, що були на різдвяному столі Кретчитів. Які ще традиційні англійські страви готують на Різдво?
Дослідження
10. Дослідіть, як святкують Різдво в різних країнах світу (за вибором). Порівняйте з українськими різдвяними традиціями. Підготуйте презентацію.
Ваша творчість
11. Придумайте продовження «Різдвяної пісні в прозі» у вигляді постера або комікса.
Проєкт
12. Підготуйте проєкт на тему «Гроші в житті людини: позитивний і негативний вплив».
У команді
13. Підготуйте (в парі або групі) інсценізацію будь-якого епізоду твору (за вибором).
Життєві ситуації
14. Як ви святкуєте Різдво? Як розумієте його сенс?
15. Які справжні життєві цінності усвідомив Скрудж? Чи близькі вони вам?
16. Уявіть, що ви маєте багато грошей. Кому б ви допомогли?
17. Уявіть, що Скрудж, який змінився, живе в наш час. Придумайте для нього актуальний благодійний проєкт. Визначте мету, завдання і гасло проєкту Скруджа. Намалюйте емблему.
18. Знайдіть інформацію і підготуйте повідомлення про 1-2 наших сучасників/сучасниць, які реально допомагають людям у скрутному становищі.
Перевірте себе
https://www.academia-nikolenko-6klas.com.ua/check-yourself/